- Доню, що ти там робиш в городі?
- Дивлюся татку, на місяць.
- Але вже пізно. Скажи тому місяцеві, аби взяв ровер і поїхав додому, а ти іди спати.

- Знаєш, я вирішила покинути свого нареченого.
- Скажи йому то обережно, бо несподівана радість може часом вбити людину.

- Як би я хотів почути від нареченої, що вона про мене думає.
- Не журися... За кілька днів по шлюбі будеш знати все докладно.

- Я купив собі лотерею. Коли виграю, то зможу оженитись.
- А коли не виграєш?
- То мушу оженитись...

Перед шлюбом: він говорить, а вона слухає.
Перший рік по шлюбі: вона говорить, а він слухає.
Пізніше: обоє кричать, сусіди слухають.

- Я радо вийшла би за Андрія, але він атеїст.
- Звідки ти це знаєш?
- Бо казав мені, що не вірить у пекло.
- Не роби проблему! Як ожениться з тобою, то вже точно переконається, що пекло є.

- Уявляєш? Славко ще мене добре не знає, а вже хоче женитися зі мною.
- Навіть не роздумуй. Іди скоро за нього, поки ще він не пізнав тебе добре.

- Якщо хочеш, то можемо зараз і повінчатися. Мій вуко священник.
- Добре, але як нам буде зле, то можемо швиденько й розлучитися, бо мій вуйко - адвокат.

- Чоловіче, нащо тобі женитися з Ольгою, коли ні ти, ні вона нічого не маєте?
- Але, як поберемось, то будемо мати.
- Що?
- Дитину.

- Я вас так люблю, що трохи не здурію.
- Так? То оженіться зі мною.
- Но! Але я ще не здурів.